До 160-річчя від дня народження Видатна просвітителька — Софія Русова

Ім’я Софії Русової, однієї з 12 жінок, представлених у календарі «Жіночі постаті в українській науці».

Це про неї читаємо в літературних споминах: «Софія Русова — талановитий педагог-просвітитель і вчений зі світовим ім’ям… Основним орієнтиром її педагогічної діяльності було навчання дітей на тому рідному ґрунті, на якому зростає дитина. Тільки цілком реальне, живе і послідовне навчання має в душі дитини певний ґрунт, будить її творчу діяльність, розворушує її думку, цікавість».

img38Народилася Софія 18 лютого 1856 року в селі Олешня на Чернігівщині в родинному маєтку Ліндфорсів. Батько був військовим, швед за походженням. Тривалий час перебував на службі у місті Омську, де одружився з дочкою генерал-губернатора Ганною Жерве. Після народження другої дитини Федір Ліндфорс подає у відставку і переїздить на Україну у рідну Олешню. Тут і народилася їхня донька Софія, яка була п’ятою дитиною в родині. В сім’ї панувала французька мова. Коли Софії виповнилося 4 роки, помирає мати, і нею опікується старша сестра Марія.

З 9-ти років Софія жила в Києві, де закінчила в 14 років Фундуклеївську гімназію із золотою медаллю і увійшла в українське патріотичне середовище Лисенків-Старицьких… Цього ж 1871 року помирає і батько Софії. Дівчина мріяла про вступ до консерваторії в Петербурзі, але виявивши велику силу духу, заявила: «…Чи маю я право так егоїстично будувати своє життя? А люди? Чи не треба спочатку для них послужити?»

В автобіографії згодом вона напише: «Ми з сестрою Марією відкрили в Києві перший український Фребелівський дитячий садок. В 1873 році почалися мої щирі зносини з українськими діячами — Драгомановим, Лисенком, Старицьким, Чубинським та іншими».

В 16 років Софія стала членом Старої Громади, так званої Київської. Саме тут, на зібраннях членів цього гуртка і познайомилася Софія з Олександром Русовим. А згодом Софія напише, що найбільший вплив на її становлення мали «Михайло Драгоманов і Олександр Русов. Саме той, другий, першим відкрив мені красу української народної поезії, заговорив українською мовою і без довгих промов і роз’яснень збудив у мені ту любов до нашого народу, яка вже ніколи не покидала мого серця і кермувала моїми політичними виступами, всією моєю працею довгі літа».

Як згадує Олександр Лотоцький у книзі «Сторінки минулого» (Варшава, 1933 рік), «був Олександр Русов однією з найцікавіших постатей, які мені довелося в життю зустрічати. Москаль зроду (батько його з Костромської губернії), він перейнявся інтересами того народу, серед якого жив, та цілком оддався праці на його користь. …».

У 1874 році Софія і Олександр приїздять до Петербурга, де 30 серпня вінчаються. Весільним дарунком від Миколи Віталійовича Лисенка була композиція «Золоті ключі», написана на теми народних пісень.

Саме у 70-ті — 80-ті роки Софія Русова формується не тільки як педагог і вчений, а й як публіцист, літературознавець, мистецтвознавець та історик. Вона пише наукові розвідки про Тараса Шевченка, Григорія Сковороду, Квітку-Основ’яненка, Гоголя, Драгоманова, Марка Вовчка, Кобринську, Заньковецьку…

Софія Русова засновує першу в Чернігові громадську бібліотеку. Софія Русова була членом Чернігівської громади і разом з Коцюбинським, Грінченком, Шраґом займалася просвітницькими заходами.

Черговим переселенським етапом в житті Русових став Петербург. Софія Федорівна почала активно писати і друкувати науково-публіцистичні та художні твори, огляди української та зарубіжної літератури. Вона пише ряд статей на захист української мови та освіти, бере участь у створенні всеросійських та українських учительських спілок…

1905 рік. У Фінляндії організовано Всеросійське товариство вчителів, яке вимагало від уряду дозволу на національні школи в Російській імперії. Серед організаторів тієї акції була і Русова. Перші три з’їзди вчителів проходили під її керівництвом.

1906 рік. Відкриття «Просвіти» в Києві. Головою «Просвіти» був Б. Грінченко, заступником Леся Українка, членами ради —Софія Русова та інші.

З 1909 року Софія Русова працює викладачем і професором на Вищих жіночих курсах А. Жекуліної та у Фреберівському педагогічному інституті в Києві. Разом з Григорієм Шестюком заснувала й редагувала педагогічний журнал «Світло». Тільки за 1910-14 роки у цьому виданні Русова надрукувала понад 100 своїх статтей, розвідок, рецензій.

Захопив Русових вир революційних подій.

Інформація з «Енциклопедії Українознавства» Володимира Кубійовича. «1917 рік. Софія Русова — член Української Центральної Ради, очолює відділ дошкільної та позашкільної освіти, активна у дерусифікації шкіл, у влаштуванні курсів українознавства, підготовці українських шкільних підручників і в укладанні плану й програми єдиної діяльної (трудової) школи, яка мала мати національний характер і базуватися на теорії Кершенштайнера (державно-громадське виховання)…»

1917 року Софія Русова провела II Всеукраїнський професійний учительський з’їзд, виступивши з промовою «Національна школа». Цього ж року вона стала співзасновником Педагогічної академії для підготовки учителів українознавства. Вона відгукується на запрошення ректора Кам’янець-Подільського університету Івана Огієнка читати лекції з педагогіки…

Після приходу до влади більшовиків Софія Русова приймає рішення про еміграцію. Вона виїздить до Чехословаччини.

Опинившись на еміграції, Софія Русова бере найактивнішу участь у житті українського люду — у відкритті Українського Високого Педагогічного Інституту імені Драгоманова у Празі, яке відбулося 1923 року.

Багато і діяльно працювала в цей період Софія Русова. Вона співавтор численних наукових і популярних журналів, автор праць: «Дошкільне виховання», «Перша читанка для дорослих: для вечірніх та недільних шкіл», «Методика колективного читання», «Єдина діяльна (трудова) школа», «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дидактика» (1930), «Сучасні течії в новій педагогіці», «Роля жінки в дошкільному вихованні», «Дещо про дефективних дітей», «Моральні завдання сучасної школи», Цікавими є підручники Софії Русової з географії, французької мови, спогади «Наші визначні жінки».

Слід сказати, що родина Русових, Олександра і Софії, дала українському народові двох синів, які залишили помітний слід в історії України.

Михайло був політичним діячем, вчений-етнограф та археолог. Юрій Русов, за фахом — біолог-іхтіолог, був професором Української Господарської Академії в Подєбрадах. Вищу освіту він здобув у Києві та Відні, а згодом став науковим співробітником університету в Монреалі і співробітником його Дослідної Станції у Національному Парку Монт-Тамблан; написав понад 30 наукових праць.

Сьогодні ми говоримо про славну родину Русових, котра свідомо посвятила свої сили і все своє життя на добро України.

Софія Русова померла 5 лютого 1940 року у Празі, проживши довге, важке, але щасливе життя, проповідуючи до останніх днів гуманізм, просвітництво, національну ідею шкільного життя.

Від юних літ і до глибокої старості вона була незламно вірною українській ідеї і залишила нам мудрі настанови педагога і вченого, які й сьогодні мають будити у нас жагу пізнання, любові до землі, на якій ти народився, жив і творив.