Яким викладачем був Олександр Опанасович Потебня?

–  Завдяки спогадам численних учнів ми створимо портрет Потебні – педагога. Завдяки його працям визначимо сучасність його ідей, педагогічних надбань.

  Олександр Опанасович Потебня розпочав педагогічну діяльність як вчитель російської мови в гімназії.

p1Працюючи у Харківському університеті, усвідомлював свою відповідальність перед студентською молоддю. Олександр Опанасович прагнув вести свої курси доступно й цікаво, поєднуючи теорію з практикою. Його лекції мали великий успіх у студентів, мобілізуючи їх на творчі пошуки. Про педагогічну діяльність О. Потебні в Харківському університеті збереглися спогади його учнів В. Харцієва, А. Вєтухова, В. Лезіна, Л. Шепелевича та ін. Один із найталановитіших учнів і послідовників О. Потебні – Д. М. Овсянико-Куликовський, уродженець Каховки, український мовознавець і літературознавець, історик культури.

У пам’яті учнів Олександ Опанасович Потебня залишився педагогом-новатором, мудрим і далекоглядним лектором, глибоким психологом. У стінах Харківського університету довго ходили слухи про те, як О.Потебня  читав лекції. За свідченням Д.Яворницького, професор до них майже ніколи не готувався: «…Він приносив із собою тільки цілу купу всякого шпаргалля і потім, сівши на кафедру і розклавши його перед себе, тут же, на очах слухачів, творив всю лекцію».

«Аудиторію він вражав не красномовством, не пластичністю мовлення, а глибиною розуму, оригінальними висновками й широкими порівняннями. На очах у студентів, згадував М.Халанський, Олександр Опанасович з висоти свого інтелекту «орлиним поглядом» озирав окремі факти й зближував явища, які, здавалося б, аж ніяк не пов’язані. Він завершував довгий ланцюг своїх думок блискучим афоризмом, що вражає силою вислову, глибиною смислу й широтою обсягу, який яскраво освітлював масу окремих фактів».

«Професор, стверджує В.Харциєв, був проти монологічного читання з кафедри як чогось штучного, неприродного, невідповідного самій суті справи». Улюбленою манерою викладу в нього був діалог, бесіда. О.Потебня ставив студентам запитання, ті давали помилкові відповіді, а він, відштовхуючись від їхніх помилок, на контрасті робив правильні висновки. Лекція мала на меті прояснити думку, зробити її послідовною і самостійною. Учні були не пасивними слухачами, а наче співробітниками, співавторами леції.

Слухач полишав аудиторію не з готовими знаннями, а з новими думками, які продовжували свій плин і на іншій лекції й удома, й на вечірній товариській бесіді. Уся система викладу вела не до зручності запам’ятовування, а до збудження думки.

Отже, збудження думки студента – головне завдання, на розв’язання якого була спрямована дидактична техніка професора О.О. Потебні як викладача.

На лекціях Олександра Опанасовича студенти не тільки діставали готові знання, а й долучалися до процесу живого мислення, наукової співтворчості.

Отже, О.О. Потебня ще в останній третині XIX ст. майстерно застосував той дидактичний метод, який у наш час дістав назву проблемного навчання.

Сучасна дидактика вважає, що педагог, подаючи вже вироблені наукою знання, має водночас навчити, як застосувати ці знання і як здобувати нові. Проблемний метод для цього виявився найдієвішим.

О. Потебня глибоко відчував потреби та шляхи вдосконалення навчального процесу. Проблемний підхід він застосував незалежно (й навіть дещо раніше) від свого американського колеги Джона Дьюї. Із трьох основних показників розумового розвитку – запас знать, ступінь системності цих знать, володіння раціональними прийомами мислення – Олександр Опанасович свідомо й наполегливо плекав у студентів саме третій – інтелектуальні навички, здатність до наукової праці.

Вченого турбувало питання народної освіти, й він сприяв роботі недільних шкіл, розробив програму загальноосвітнього курсу для дітей молодшого шкільного віку й переконано дотримувався позиції, що початкове виховання й освіта обов’язково мають здійснюватися рідною мовою.

Ще 1860 р., працюючи вчителем, О. Потебня уклав «Буквар», у якому широко використав надбання української етнопедагогіки для виховання дітей на засадах народної моральності. У своєму підручникові О. Потебня застосував українську абетку — Кулішів фонетичний правопис, що його той уперше запровадив у своїй «Граматці» (1857). Але «Буквар» О. Потебні зазнав такої долі, як і недільні школи, заборонені 1862 р. Рукопис зберіг товариш О. Потебні В. Гавриш, і підручник опубліковано тільки 1899 р. в додатку до журналу «Киевская старина». Публікація мала важливе значення для вдосконалення українських підручників та розвитку теорії й практики навчання грамоти в Україні рідною мовою на початку ХХ ст.

«Буквар» О. Потебні створено одночасно з підручником «Родное слово» Костянтина Дмитровича Ушинського, й у них багато спільного. Обидва педагоги зосереджують увагу на значенні рідної мови у вихованні й освіті, підкреслюють вирішальну роль матері в навчанні мови й розвитку дитини та підготовці її до життя й доводять, що духовний розвиток дитини нерозривно пов’язаний із розвитком її мовних здібностей.

Отже, О.Потебня випередив свою добу не лише в чистій науці, а й у науці вчити – у педагогіці.

І в наші дні ідеї видатного українського Вченого здатні живити новими потужними імпульсами й мовознавство, й літературознавство, й педагогіку, евристичний потенціал його багатої творчої спадщини не вичерпаний.

Психолого-педагогічні ідеї Олексадра Потебні своєчасні для сьогоденної освіти й суспільного життя.

 

Література

  1. Зелінська Н.В. Поетика приголомшеного слова: Українська наукова література XIX – початку XXст. – Львів, 2003. – 352с.
  2. Ильенков Э.В. Школа должна учить мыслить. – Москва, 2002. – 112 с.
  3. Памяти Александра Афанасьевича Потебни. – Х.,1892. – 90 с.
  4. Сологуб Н.М.Синтаксичні конструкції розмовного стилю в писемних функціональних стилях // Взаемодія усних і писемних стилів мови. – К., 1982. – С. 163 – 179.
  5. Фридман Л.М., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя. – Москва, 1998. – 432 с.
  6. Харциев В.И. Воспоминания об Александре Афанасьевиче Потебне // Наукова спадщина О.О.Потебні в контексті сучасності. – К.,2008. – С.57 – 70.
  7. Яворницький Д.І. Спогади про вчителя // Наукова спадщина О.О.Потебні в конексті сучасності.–К, 2008. – С.53 – 55.